Товарів: 0
На суму: 0 грн
Режим і способи зрошення винограду
Виноград у нашій країні вирощують переважно в районах недостатнього зволоження, тому зрошення в цих умовах є одним із основних чинників інтенсифікації виноградарства. Вивчення впливу зрошення на виноград почалося лише в кінці минулого століття. Праці А. Мунца [242], А. Д. Зулло [144], Ф.Т. Біолетті [224] надає інформацію про зрошення винограду та робить спроби встановити оптимальний режим зрошення.
В даний час існує ряд методик розрахунку норм і термінів поливу різних культур. Найбільш відомі з них водно-балансовий метод, дифузійно-біологічний метод, заснований на динаміці евапотранспірації, і найбільш поширений біокліматичний або біофізичний метод. Значний вплив на розвиток і продуктивність виноградної лози має зрошення [102, 112, 113, 125, 184]. При зрошенні урожайність винограду збільшується в 2-3 рази. Вологість ґрунту зазвичай рекомендують підтримувати в межах 75-100% від найменшої вологоємності [25, 93, 169, 205].
Г.Ф. Турянський [169, 170] зазначає, що зрошення підвищує врожайність винограду лише тоді, коли полив здійснюється свіжою водою, а поливна вода не замикається капілярною облямівкою ґрунтових вод, рівномірно зволожуючи кореневий шар. Залежно від типу грунту глибина зволоження при поливі винограду може коливатися від 0,8 до 2,5 м. При рівні грунтових вод не менше 2 м від поверхні плодоносні виноградники не потребують зрошення.
За дослідженнями Г.Ф. Турянського та А. Д. Лянного хороша продуктивність кущів спостерігалася за вологості ґрунту до початку розм’якшення ягід у таких межах: для південних супіщаних чорноземів – 50-100%; каштанові середньосуглинкові - 70-100%; темно-каштанові середньосуглинисті - 75-100% і глинисті - 80-100% загальних запасів вологи при НВ. Такої вологості ґрунту досягали вологопоповненням (800-1500 м3/га). і один-три вегетаційних поливу (норма 800-1200 м3/га). Нижня межа оптимальної вологості перерахованих вище ґрунтів, за якої проводять наступний полив, становить 50-70% загальної вологості при низькій водності.
Зимове зрошення на півдні України рекомендовано Турянським та ін. [170, 171] проводити щорічно. Проте автори наголошують, що сам по собі вологозарядковий полив не забезпечує різкого збільшення врожаю, оскільки не створює такого запасу вологи в ґрунті, який би забезпечив оптимальне зволоження протягом усього періоду вегетації винограду. Вологість ґрунту на вологопідживлювальних ділянках вже наприкінці червня знижується до рівня зволоженості неполивних. У результаті за одного вологозарядкового поливу, залежно від метеорологічних умов року та типу ґрунту, урожай підвищується на 11-30% порівняно з контрольною ділянкою.
На підставі експериментальних даних С. С. Богун [14] дійшов висновку, що для отримання високоякісної продукції з великим відсотком амінних форм білка в другій половині п’ятої фази розвитку (дозрівання) винограду необхідно створити дефіцит вологи в ґрунті. Найкраща якість винограду і вина була отримана в тих випадках, коли дозрівання ягід закінчувалося, коли вологість ґрунту на глибині 40-60 см становила близько 60% Wпр при низькій вологості. У [249] зазначено, що мінімальна кислотність, як елемент якості, відповідає середній вологості ґрунту.
У результаті дослідів із визначення оптимального режиму зрошення виноградної лози на піщаних ґрунтах Румунії встановлено [232], що для отримання високих приростів урожаю необхідно підтримувати мінімальну межу зволоження на рівні, що перевищує вологість стійкого в’янення на половину діапазону продуктивної вологості ґрунту. Для підтримання цього режиму використовують поливні норми близько 2000 м3/га, розподілені на 4-5 поливів з квітня по серпень. Автор також зазначає, що виноградники на піщаних ґрунтах не вимагають зарядного зрошення.
З досвіду зрошення столових сортів винограду в Румунії І. Александреску [221] рекомендує за оптимальну вологість ґрунту брати близько 80 % найменшої вологоємності. Такої вологості досягають 2-4 поливами за вегетаційний період з нормою 400-700 м3/га кожен. Останній полив проводять до початку дозрівання. При посушливому осінньо-зимовому періоді полив проводять до початку вегетації лози. Такий же режим зрошення пропонують інші зарубіжні автори: Моток [241], Магрісо [102, 103], Пантік [246], Шмарт [254], Мартініко [239], Тончев [163], Халдерман, Алан [233].
З огляду робіт з визначення оптимальних режимів зрошення в практиці зрошуваного землеробства в США [11] випливає, що в останні роки в США велика увага приділяється організації зрошення, при якому зрошення найбільш повно задовольняє потреби сільськогосподарських культур, а поливна вода використовується з мінімальними втратами. Розробка оптимальних режимів зрошення набуває особливого значення у зв'язку із загостренням дефіциту ресурсів прісної води та підвищенням її вартості.
При встановленні строків зрошення в США враховують інтенсивність випаровування залежно від метеорологічних умов, індивідуальні особливості посівів, велике значення надають зрошенню в критичні періоди розвитку рослин, коли нестача вологи найбільш негативно позначається на врожаї.
Виноградники зрошують переважно борознами, щілинними борознами (надземним способом) і дощуванням [122, 160, 218 та ін.]. Останніми роками впроваджуються більш прогресивні способи зрошення — грунтове і краплинне зрошення [96, 100, 108, 133]. В СРСР досліди з обприскування виноградників проводяться в Молдові, Грузії і на півдні України. Успішному застосуванню цього способу поливу заважає необхідність частого обприскування рослин проти мілдью та післяполивних обробок. Дощування широко використовується в Італії, Швейцарії, США, Німеччині та інших країнах.
Згідно з дослідженнями А. Д. Лянного [100], з агротехнічної точки зору найбільш повно задовольняють потреби рослин у воді грунтовий і краплинний полив, при якому вода надходить безпосередньо в кореневий шар. Ці способи дозволяють максимально механізувати та автоматизувати полив, значно економніше витрачати поливну воду. Застосування грунтового та краплинного зрошення винограду дає змогу зменшити поливні норми у 2,3–2,8 рази, зменшити витрати поливної води на одиницю приросту врожаю у 4–6,6 рази порівняно з поливом по борознах і щілинах. При цьому врожайність винограду збільшується в 1,4-1,8 рази.
При краплинному зрошенні норму поливу рекомендується визначати за величиною добового випаровування з вільної поверхні води (ГГІ-3000), вносячи поправочні коефіцієнти, що враховують водоспоживання рослин. Для практичних цілей норма поливу становить 50-60% випаровування. Добрих результатів на півдні України досягали зрошення з розрахунку 10-12 л на кущ на супіщаних ґрунтах через 3-4 дні, а на важкосуглинистих через 5-6 днів. За даними [251], у Румунії норма поливу для чорнозему при краплинному зрошенні становить 15 л на кущ за вологості ґрунту 50 % Wпр при LV або 10 л при 70 % WP при LV.
Підґрунтове зрошення винограду в умовах Південного берега Криму проводили Кримська дослідна меліоративна станція, ВНІІВіВ «Магарач» і агрометеорологічна станція «Нікітський сад». Грунтове зрошення є одним із найперспективніших способів зрошення, при якому можна застосовувати механізований обробіток виноградників і який не сприяє розвитку грибкових захворювань.
Експериментально встановлено, що при поверхневому зрошенні задовільну вологість ґрунту можна отримати, проводячи часті (1-2 рази на тиждень) і невеликі дози (120-250 м3/га) поливів; автори [96] розрахували кількість поливів протягом вегетаційного періоду. Вологість ґрунту на ділянках під час зрошення протягом вегетаційного періоду (до кінця дозрівання) не опускалася нижче 75 % найменшої вологоємності.
Запропоновано декілька методів визначення терміну наступного вегетаційного поливу винограду. Одним з них є полив на початку в'янення листя, але він не може забезпечити високу продуктивність винограду, оскільки проводиться дуже пізно. Іноді регулярний полив приурочують до фаз розвитку (до цвітіння, після цвітіння, до дозрівання), але цей спосіб не враховує вологість ґрунту та потребу рослин у воді. Деякі дослідники покладаються на вологість ґрунту для визначення часу поливу.
Останнім часом ряд дослідників [5, 12, 29, 100, 177] для визначення потреби в поливі рослин використовують фізіологічні показники: сисну силу листя, концентрацію клітинного соку, осмотичний тиск та ін. Проте у вивченні водного режиму рослин [40] з'явився напрямок, який стверджує, що з точки зору законів внутрішньої дифузії та осмосу неможливо отримати повне розуміння водного режиму рослин. Інакше кажучи, водний режим рослин не можна характеризувати лише станом рослин; також необхідно мати характеристику зовнішніх умов. Це стосується розвитку питання про терміни поливу; Що стосується норм поливу, то вони, як правило, базуються на практичних даних, без урахування потреби винограду у воді та погодних умов.
Поливні норми повинні забезпечити потребу рослин у воді протягом усіх періодів росту та розвитку. При визначенні поливних норм необхідно враховувати глибину зволоження, водно-фізичні властивості ґрунту, глибину залягання ґрунтових вод, техніку зрошення з метою запобігання ерозії, зсувів, заболочення та сприяння раціональному використанню земельних і водних ресурсів. Норми поливу зазвичай встановлюють відповідно до оптимальних діапазонів вологості.
Верхньою межею оптимального зволоження вважається найменша вологоємність. Нижня межа оптимальної вологості змінюється в залежності від фази розвитку культури [14, 87, 89, 90, 102, 184, 189, 232]. Аналіз значень нижньої межі оптимальної вологості показав, що на різних ґрунтах залежно від їх водно-фізичних властивостей при одній і тій же нижній межі, вираженій у відсотках до загальної вологості, забезпеченість рослин продуктивною вологою неоднакова. Тому діапазон оптимальних запасів вологи доцільно встановлювати за продуктивною вологою.
Для правильного розрахунку норм і строків зрошення, визначення нижньої та верхньої меж оптимального зволоження необхідно вивчити водоспоживання винограду з урахуванням впливу погодних умов, вологості ґрунту та біологічних особливостей культури; оцінити вплив погодних умов і умов зрошення на врожайність і якість продукції, а також на фенологію і фітоклімат виноградника.
