Удобрення виноградників - Удобрення плодоносних виноградників

Урожайність виноградників значною мірою залежить від умов вирощування рослин у період, що передує плодоношенню, від рівня агротехніки у виноградній школі, в молодих неплодоносних виноградниках. Водночас у комплексі агротехніки цього періоду не останню роль відіграють умови мінерального живлення молодняку. Раніше (див. табл. 12) було показано вплив внесених під посадку добрив на врожайність молодих виноградників. Як показали дослідження, хороше мінеральне живлення - правильне застосування добрив на материнській рослині, де вирощується вихідний матеріал для школи, також впливає на врожайність молодих виноградників (А. С. Субботович, Я. Д. Ханін, 1973).
Але першочергове значення для врожайності винограду і якості врожаю мають ті добрива, які вносяться в період плодоношення, тобто в плодоносний виноградник. Як уже зазначалося, правильна система удобрення виноградника на високому агротехнічному фоні сприяє отриманню високого і стабільного врожаю. Тому удобрення плодоносних виноградників є основною ланкою такої системи.
Раніше при окресленні умов ефективності добрив уже розглядалися багато елементів системи удобрення плодоносних виноградників: способи, строки, кратність і механізація внесення добрив, їх форми.
Але основним елементом системи удобрення, найбільш складним і трудомістким у своїй розробці, є встановлення потреби виноградника в добривах, встановлення їх доз і співвідношень між основними елементами живлення: азотом, фосфором і калієм. Тому, щоб виноградар міг творчо підійти до встановлення потреби в добривах для кожного виноградника, він повинен бути обізнаним у цій сфері.
Не так давно встановлення доз добрив для виноградників (як і для інших сільськогосподарських культур) проводилося за такою примітивною схемою: після випробування добрив у польовому досліді, проведеному в кожній ґрунтово-кліматичній зоні, рекомендувався оптимальний варіант для всіх виноградників цієї зони.
Такі рецептурні рекомендації носили суто орієнтовний характер, оскільки ґрунтувалися на неправильному положенні про те, що ефективність добрив у виноградниках залежить лише від двох факторів: ґрунту та клімату (ґрунтово-кліматичних умов). Між тим із того, що вже було сказано про умови ефективності добрив, видно, що дія добрив визначається цілим комплексом умов.
Цей суто індикативний метод встановлення потреби виноградників у добривах був прийнятним на перших етапах їх використання; абсолютно непридатний для їх широкого використання в інтенсивному вирощуванні винограду. Тому практично у всіх посібниках минулих років і рекомендаціях науково-дослідних установ з удобрення виноградників зазвичай завжди зазначалося, що рекомендований склад і дози добрив є суто орієнтовними і повинні уточнюватися на місці експериментальним шляхом.
Проте проведення польових дослідів пов’язане із значними витратами часу та грошей. Стосовно культури винограду це ускладнюється ще й тим, що значні площі виноградників розташовані на схилах, уздовж річкових долин, де ґрунти відрізняються великою різноманітністю та строкатістю, а це зумовлює необхідність збільшення кількості польових дослідів до рівня, який важко здійснити.
У подальшому методи визначення потреби сільськогосподарських культур у добриві вдосконалювалися в напрямку зв’язку ефективності добрив у польових дослідах з родючістю ґрунту та вмістом у ньому рухомих форм елементів живлення (азоту, фосфору, калію та ін.).
Цей підхід здійснювався шляхом попередньої агрохімічної характеристики ґрунтів, складання агрохімічних картограм з наступною прив’язкою польових дослідів до ґрунтів різного рівня забезпеченості поживними речовинами. У складених на цій основі рекомендаціях дози добрив встановлювалися з урахуванням вмісту поживних речовин у ґрунті.
Для однорічних культур цей спосіб визначення потреби в добривах, незважаючи на деякі суттєві недоліки, колись широко використовувався в зонах достатнього і надмірного зволоження: в країнах Західної Європи, північних і північно-західних районах нашої країни, оскільки в цих умовах внаслідок промивного водного режиму грунту переважають вилужені, відносно бідні поживними речовинами грунти і, отже, при хорошій забезпеченості грунту вологість, фактор, що визначає ефективність Добрива - це, як правило, забезпечення грунту поживними речовинами.
Проте в зоні недостатнього зволоження, а саме в цій зоні зосереджені основні виноградники, фактор, що обмежує врожайність, а отже, рухомі форми фосфору і калію в ґрунті. Наведемо кілька прикладів таких розрахунків.
1. Масив богарних виноградників зі слабким вегетативним ростом, недостатньо забезпечений ґрунтовою вологою, з дуже низьким вмістом у ґрунті рухомого фосфору (менше 1,5 мг на 100 г ґрунту) і низьким вмістом рухомого калію (10 мг на 100 г ґрунту).
2. Масив зрошуваних виноградників зі слабкою вегетацією з такими ж показниками забезпеченості рухомими формами фосфору і калію, як і перший масив.
3. Масив богарних виноградників з потужним вегетативним ростом, забезпеченим ґрунтовою вологою, з низьким вмістом доступного фосфору (1,5 мг на 100 г ґрунту) і середнім вмістом доступного калію (від 11 до 20 мг на 100 г ґрунту).

Як видно з таблиці 17, річні дози добрив та їх співвідношення, розраховані (згідно з таблицею 16) для трьох масивів виноградників, сильно відрізняються один від одного, оскільки хоча для всіх трьох площ використання добрив переслідує одну кінцеву мету – підвищення врожайності та якості врожаю, однак через особливості кожного масиву ця мета досягається по-різному.
У першому масиві з низьким вмістом поживних речовин у ґрунті урожай значною мірою обмежений недостатньою вологозабезпеченістю; Тому тут застосовують низькі дози добрив, особливо азотних, оскільки за цих умов підвищені дози азоту можуть викликати посилення вегетативного росту в першу вегетацію (за наявності осінньо-зимових запасів вологи в ґрунті), високу витрату ґрунтової вологи і, як наслідок, пригнічення рослин у період формування врожаю.

17. Річні дози добрив та їх співвідношення, розраховані на три виноградники

На другій зрошуваній ділянці, забезпеченій вологою, зі слабким вегетативним ростом і такими ж показниками забезпеченості фосфором і калієм, переважання азотних добрив із збільшеною дозою фосфорних і калійних добрив повинно сприяти посиленню вегетативного росту і на цій основі підвищенню врожаю.
У третьому масиві за сильного вегетативного росту та доброї вологозабезпеченості переважання фосфорно-калійного живлення (розрахованого з урахуванням вмісту цих елементів у ґрунті) має сприяти частковому переключенню вегетативного росту рослин на плодоношення і на цій основі підвищенню врожайності.
У таблиці 16 наведено розрахунок доз і співвідношень мінеральних добрив з урахуванням трьох основних факторів ефективності удобрення: стану рослин, забезпеченості вологою та вмісту рухомих форм елементів живлення в ґрунті.
Проте, якщо врахувати сказане про особливості мінерального живлення винограду та умови ефективності добрив, то можна буде виділити ряд інших можливостей цілеспрямованого впливу на виноградну рослину шляхом регулювання складу добрив. Така необхідність виникає для окремих виноградницьких районів у зв'язку з кліматичними і мікрокліматичними особливостями, напрямком використання врожаю і певними вимогами до його якості, ураженістю виноградника хворобами, шкідниками і т. д. Так, у південно-західній і західній приморській зоні Криму, зоні неукривного виноградарства, зимові морози часто знижують врожайність. Раніше в таблиці 5 показано вплив співвідношень між азотом, фосфором і калієм у добриві на зимостійкість і морозостійкість вічок винограду, тому, змінюючи ці співвідношення в бік покращення фосфорно-калійного живлення, можна підвищити стійкість рослин до несприятливих умов перезимівлі та весняних заморозків.