Удосконалення державного регулювання ринку виноматеріалів в Україні

І.Г. Матчіна, д.е.н., головний науковий співробітник відділу економіки, планування та інтелектуальної власності,
Д.Б. Волинкіна, к.е.н., старший науковий співробітник відділу економіки, планування та інтелектуальної власності

Національний інститут винограду і вина «Магарач»
УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ВИНА В УКРАЇНІ

Забезпечення українського виноробства сировиною вітчизняного виробництва потребує державної підтримки виноградарства та регулювання ринку виноматеріалів. Обґрунтовано заходи щодо підтримки виноградарства в площах та обсягах, що відповідають правилам СОТ, а також механізми регулювання експортно-імпортних операцій на ринку виноматеріалів.

Ключові слова:підтримка реструктуризації виноградарства, ефективність використання сировинного потенціалу, індикативні ціни, експорт, імпорт, конкурентоспроможність вітчизняних виноматеріалів, виноград.

Підвищення конкурентоспроможності та зміцнення позицій українських вин шляхом створення їх іміджу, збереження кращих традицій вітчизняного виноробства, а також відновлення частки внутрішнього та зовнішнього ринків є стратегічними напрямками розвитку вітчизняного виноробства.
Основою такого розвитку виноробної галузі є ефективне використання наявного сировинного потенціалу з поступовим переходом у перспективі на виробництво вітчизняної виноробної продукції повністю з вітчизняної сировини.
Досягнення поставлених стратегічних цілей потребує розвитку власної сировинної бази українського виноробства. Це неможливо без збереження державної підтримки виноградарства.
Під час вступу до СОТ одним із зобов’язань, які Україна взяла на себе, було скорочення внутрішньої підтримки сільгоспвиробників. Обсяг внутрішньої підтримки та заходи щодо її скорочення регулюються Угодою GAAT/WTO про сільське господарство [1]. Стаття 6 частини IV цієї Угоди передбачає скорочення всіх заходів внутрішньої підтримки сільськогосподарського виробництва.
Винятком є ​​внутрішня підтримка:

щодо конкретного продукту, що не перевищує 5% загальної вартості основної сільськогосподарської продукції, виробленої за відповідний рік;

не пов'язані з конкретним продуктом, якщо його вартість не перевищує 5% вартості всього сільськогосподарського виробництва;

прямі виплати за програмами обмеження виробництва, якщо такі виплати прив’язані до конкретних площ і культур або здійснюються на рівні 85% або менше базового рівня виробництва.

Відповідно до Додатку 2 до Угоди про сільське господарство [1] усі заходи державної підтримки умовно поділяються на 3 групи: «блакитний», «жовтий» та «зелений» кошики.
Бюджетне фінансування діяльності «блакитного» кошика спрямоване на обмеження перевиробництва (зменшення поголів’я худоби, посівних площ тощо).
Заходи «жовтої» скриньки включають заходи внутрішньої підтримки, які спотворюють торгівлю та виробництво (субсидії, компенсації, цінова підтримка, пільгове кредитування та деякі інші).
Відповідно до правил СОТ, держава-кандидат зобов'язується скоротити бюджетне фінансування діяльності «жовтої скриньки». Для цього було розраховано показник SIP як суму всіх видів державної підтримки протягом року, на які поширюються зобов’язання щодо скорочення.
Підтримка виноградарства під час вступу України до СОТ здійснювалася з державного бюджету за рахунок 1% збору, який формується за рахунок відрахувань 1% від вартості реалізованої алкогольної продукції та спрямовується суб’єктам господарювання незалежно від організаційно-правової форми та форми власності на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства [2]. Компенсуються витрати підприємств на проектні роботи, підготовку ґрунту, посадку, агротехнічні заходи по догляду за багаторічними насадженнями протягом 4 років до вступу в плодоношення, спорудження шпалер. Нормативи фінансування інвестицій визначаються з розрахунку на 1 га молодих виноградників з урахуванням усіх агрокліматичних умов. Крім того, передбачалося, що один відсоток зібраних коштів буде спрямовано на фінансування необхідних науково-технічних досліджень і розробок.
Підтримка виноградарства не створює цінової вигоди для товаровиробників, оскільки капітальні інвестиції відображаються у собівартості виробництва, а отже, і в ціні, у вигляді амортизаційних відрахувань за встановленими нормами від балансової вартості насаджень винограду в плодоносному віці та не залежать від джерела фінансування капітальних вкладень. Отже, це не має спотворюючого впливу на торгівлю та виробництво.
Слід зазначити, що податкова система України побудована переважно на непрямому оподаткуванні, а тому основним джерелом поповнення бюджету є непрямі податки, які стягуються зі споживачів продукції. Тому 1% збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства не є винятком, оскільки справляється від обсягу реалізованої алкогольної продукції [2].
У загальній вартості виробленого винограду частка інвестицій у виноградарство становила 16,4%. Це більше встановлених 5%, на підставі яких підтримка виноградарства була віднесена до заходу «жовтої скриньки» і відповідно підлягає зменшенню.
Однак, згідно з домовленостями, Україна не має зобов’язань перед СОТ щодо скорочення внутрішньої підтримки через «жовті» програми, якщо вони не перевищують річний рівень зобов’язань, виражений показником SIP. Річний ПЗП для українського сільського господарства, який акумулює окремі «жовті» програми підтримки, не повинен перевищувати 3 млрд 43 млн грн. Крім того, Україна може додатково витрачати на «жовті» програми до 5% річної вартості валової продукції сільського господарства щорічно. У період 2004-2006 рр., взятий за основу розрахунків при визначенні умов членства України в СОТ, окрім ПЗП, закладена нетоварна підтримка «жовтого кошика» у сумі 3 млрд 51 млн грн, що становить менше 5% вартості валової продукції сільського господарства, та 2 млрд 424 млн грн. підтримка сільгоспвиробників через заходи «зеленої програми». СІП для виноградарства становить 112,1 млн грн. (70% обсягу підтримки фруктів – 160,2 млн. грн.).
Державні видатки в рамках «зеленого» кошика можуть здійснюватися в будь-якому обсязі через державні бюджетні програми залежно від можливостей державного бюджету за низкою напрямів:

наукові дослідження, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, інформаційні та консультаційні послуги;

ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки харчових продуктів;

сприяння збуту сільськогосподарської продукції, включаючи збір, обробку та поширення ринкової інформації;

покращення інфраструктури (будівництво доріг, ліній електропередач, меліоративних споруд);

утримання стратегічних запасів продовольства, внутрішня продовольча допомога;

забезпечення гарантованого доходу сільськогосподарським товаровиробникам, не пов’язаного з видом та обсягом виробництва;

сприяння реструктуризації сільськогосподарського виробництва;

захист навколишнього середовища;

програми регіонального розвитку.

Це означає можливість збільшення бюджетного фінансування «зелених програм», до яких відносяться галузеві програми. У 2008 р. розроблено та затверджено Мінагрополітики та УААН наказами від 21.07.2008 р. № 443/73 та 444/74 [3] Концепцію та Програму розвитку виноградарства і виноробства в Україні на період до 2025 р. [3], в яких обґрунтовано необхідність державної підтримки та визначено її розмір. Концепцією та Програмою передбачено переведення частини «жовтих» витрат у «зелений» кошик заходів, які не підлягають скороченню, а саме: структурна перебудова виноградарства, яка пов’язана з високою розрідженістю насаджень (понад 20%), невідповідністю сортового складу насаджень потребам виноробства та споживчому попиту населення на виноробну продукцію, недоліками вікової структури виноградників.
Фінансова підтримка, спрямована на адаптацію вітчизняного виноградарства до мінливих ринкових умов, на сьогодні здійснюється відповідно до Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» [2], дію якого продовжено до 01.01.2015, та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремими нормами Податкового кодексу України» від 07.07.2011 № 3609-VI [4], з 01.08.2011 податок на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства збільшується до 1,5% від об’єкта оподаткування.
Збереження державної підтримки виноградарства є необхідним і можливим з наступних причин:

Виноробство в Україні є бюджетоутворюючою галуззю. З глобалізацією винного ринку конкуренція посилюється і вимагає реструктуризації галузі таким чином, щоб її продукція відповідала вимогам світового ринку. Стан виноградарства гальмує структурний та якісний розвиток вітчизняного виноробства. Без державної підтримки виноградарство, враховуючи його капіталомісткість, занепадає з усіма витікаючими негативними соціально-економічними наслідками, оскільки:

створення виноградних насаджень (посадка та догляд за молодими виноградниками до початку плодоношення займає 4 роки) потребує значних інвестицій (від 90 до 110 тис. грн. на 1 га), а їх окупність починається з 5-го року;

Коштів підприємства з урахуванням позикових коштів вистачає лише на 50% нормативу капітальних вкладень для створення 1 га виноградників.

Сільське господарство підтримується в усьому світі. У питанні підтримки виноградарства цікавим є досвід країн-виробників винограду, які вже вступили в СОТ, зокрема Республіки Молдова. Так, у розділі VI «Стимулювання створення виноградних насаджень» Закону Республіки Молдова «Про виноград і вино» від 19 травня 2006 р. № 75-78 передбачено формування фонду підтримки створення виноградних насаджень [5]. Джерелом формування фонду є збори за відтворення виноградарства, що стягуються з виробників та імпортерів виноробної продукції. Кошти фонду частково компенсують витрати виноградарських господарств на створені виноградники. Розмір компенсації встановлюється Регламентом і затверджується Верховною Радою. У Болгарії державна підтримка виноградарства становить від 30 до 70%;

Програма розвитку виноробства та виноградарства в Україні до 2025 року передбачає використання заходів «зеленого кошика». Але підтримка діяльності «жовтого кошика» може бути використана в межах 5% від вартості валової продукції виноградарства, тобто допоміжна діяльність залишиться; питання полягає в джерелі фінансування [3].

Таким чином, умови збереження підтримки виноградарства, що відповідають вимогам Угоди СОТ про сільське господарство, виконуються:

наявність затвердженої Програми розвитку виноробства та виноградарства в Україні до 2025 року;

джерело фінансування не спрямоване на цінову підтримку [1];

Дотримується зобов’язання України перед СОТ щодо неперевищення щорічного рівня підтримки встановлених СІП, що надається через «жовті» програми;

немає обмежень щодо «зелених» програм внутрішньої підтримки сільського господарства;

Дію Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» продовжено до 2015 року [2].

Недосконалий правовий захист інвестицій у виноградарство не сприяє стабільному розвитку сировинної бази. Чинне законодавство України не визначає поняття та правового статусу багаторічних насаджень.
На нашу думку, у статті 13 Цивільного кодексу України [6] необхідно визначити поняття багаторічних насаджень. Необхідно класифікувати багаторічні насадження не тільки за принципом збереження (занесенням до Червоної книги), а й за принципом походження – посаджені чи вирощені природним шляхом.
Ознаки, за якими багаторічні насадження визнаються основним засобом виробництва, такі:

об'єкт призначений для використання у виробництві продукції;

об'єкт призначений для використання протягом тривалого часу, тобто на термін більше 1 року;

об'єкт здатний генерувати економічні вигоди (дохід);

вартістю понад 1 тис. грн

У зв’язку з викладеним необхідно навести поняття багаторічних насаджень як одного з видів матеріальних необоротних активів, до якого відносяться всі види штучних багаторічних насаджень незалежно від їх віку, в тому числі плодово-ягідні насадження всіх видів (дерева, кущі, виноградники).
Частиною 1 ст. 118 Господарського кодексу України «Нерухоме та рухоме майно» визначено, що до нерухомих речей (нерухомості, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни цільового призначення.
Перенесення такого об'єкта, як виноградний кущ, в інше місце неможливо без втрати його якостей. Тому виноградники мають бути прирівняні за статусом до нерухомості. Право власності на багаторічні насадження підлягає державній реєстрації.
Створення багаторічних насаджень (зокрема, виноградників) означає, що в них здійснюються довгострокові інвестиції, тобто інвестиції, основною метою яких є подальше отримання прибутку.
Інвестиції мають власника - особу, яка здійснила посадку, або її правонаступника. Отже, багаторічні насадження і земельна ділянка є різними природними об'єктами.
Пропозиції щодо цивілізованого вирішення спорів, що виникають між власниками землі та виноградників:

орендна плата Підприємства, які володіють садами та виноградниками, укладають договори оренди з громадянами, які володіють земельними ділянками, на термін не менше 25 років, що дозволить перенести вартість інвестицій на готовий продукт. Договір оренди не може бути розірваний орендодавцем без згоди орендаря. Після закінчення строку оренди землі під виноградниками власник виноградників – орендар повинен мати переважне право на продовження договору оренди або викуп цієї землі;

купівля - продаж. Мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення унеможливлює створення фермерських господарств на основі концентрації земельної власності в оптимальних розмірах ефективними власниками;

рівноправний обмін;

компенсація вартості виноградників власнику, якщо сторони не домовляться, у розмірі залишкової вартості (можливо з урахуванням індексу зростання інфляції), тобто вартості, яка не була перенесена на готову продукцію.

відшкодування заподіяної шкоди. Частину 1 глави 18 статті 111 Земельного кодексу України необхідно доповнити наступним змістом: «умови початку переробки сільськогосподарської ділянки, зайнятої багаторічними насадженнями (садами, виноградниками), протягом 1 року з дня отримання свідоцтва про право власності» [8].

У разі несвоєчасного застосування або невикористання пайовиками системи захисту рослин від хвороб і шкідників, непроведення заходів щодо боротьби з бур’янами особа, якій завдано збитків, може вимагати відшкодування шкоди, посилаючись на статтю 82 ЦК України [6].
Для досягнення стратегічних цілей щодо підвищення іміджу та конкурентоспроможності вітчизняної виноробної продукції необхідно вдосконалити правила на ринку виноматеріалів. Виробник повинен бути зобов'язаний інформувати споживача про походження виноматеріалів, які використовуються у виробництві вина. Для цього необхідно доповнити частину другу статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» від 19.12.1995 р. № 481 [9] абзацом такого змісту: «зазначення походження виноматеріалів (імпортного або вітчизняного виробництва)».
Для підтримки вітчизняних виробників винограду та виноматеріалів необхідно запровадити квотування імпорту виноматеріалів, наливних вин та коньячних спиртів. Для цього необхідно доповнити статтю 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року № 481 [9] абзацом такого змісту: «У разі нестачі сировини для виробництва виноробної продукції встановлюється квотування імпорту виноматеріалів, наливних вин, спирту коньячного. Перелік продуктів і обсяги квот щорічно визначаються Міністерством аграрної політики та продовольства та затверджуються Кабінетом Міністрів України». Квотування імпорту сировини має вирішити проблеми поточного періоду – брак сировини для виробництва продукції відповідно до попиту.
Одне тільки регулювання імпорту не вирішить проблему збалансування ринку виноматеріалів. Виробники виноматеріалів - підприємства первинного виноробства - реалізують свою продукцію не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Це означає, що у разі дефіциту вітчизняних виноматеріалів необхідно заборонити їх експорт. Такий підхід не суперечить «Угоді про сільське господарство» COT [1] щодо регулювання експортно-імпортних операцій сільськогосподарської продукції, включаючи заборони та обмеження експорту, за умови дотримання норм, передбачених статтею 12 цієї Угоди.
Вітчизняне виноробство має базуватися на власній сировинній базі, оскільки лише це створить власний імідж української продукції, забезпечить її конкурентоспроможність, просуватиме її на внутрішній і зовнішній ринки. На цьому підході побудована вся світова практика виноробства. Тому для забезпечення виноробства сировиною необхідно розвивати вітчизняне виноградарство.
З досягненням балансу між попитом і пропозицією на ринку вітчизняних виноматеріалів, для відродження справді українського виноробства необхідно заборонити виробництво виноробної продукції з імпортних виноматеріалів. Це не суперечить європейським правилам виноробства.
Підвищення конкурентоспроможності та зміцнення позицій українських вин як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках потребує формування відповідної цінової політики на вітчизняні виноматеріали.
У ринковій економіці співвідношення між попитом і пропозицією визначає рівень цін:

якщо пропозиція перевищує попит, то ринкова ціна визначається мінімальними витратами;

якщо пропозиція дорівнює попиту, то ринкова ціна визначається середніми витратами;

якщо пропозиція нижча за попит, то ринкова ціна визначається максимальними витратами.

На нерегульованому ринку виноматеріалів пропозиція завжди перевищує попит, оскільки є додаткове джерело пропозиції – імпорт. Це означає, що ринкові ціни визначаються мінімальними витратами. Тому підприємства первинного виноробства з відносно вищою собівартістю продукції не мали змоги реалізувати свою продукцію на внутрішньому ринку.
Критерієм рівня ринкових цін на виноматеріали вітчизняного виробника є фактично ціни на імпортні виноматеріали аналогічної якості. У зв'язку з цим доцільно обмежити оптові ціни на вітчизняні виноматеріали до рівня світових. Це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності кінцевого продукту – вина на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Ця пропозиція може бути реалізована такими способами:

прийняття постанови Кабінету Міністрів України щодо встановлення граничних оптово-відпускних цін на вітчизняні виноматеріали на зразок постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до додатка до постанови Кабінету Міністрів України щодо встановлення мінімальних роздрібних цін на вино» від 30 жовтня 2008 р. № 957 [10];

або доповнити статтю 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» від 19.12.1995 р. № 481 [9] статтею 11-2 «Максимальні оптово-відпускні ціни на вітчизняні виноматеріали», якою встановлено, що граничні оптово-відпускні ціни на вітчизняні виноматеріали визначаються щорічно;

або запровадження індикативних цін як на виноматеріали, так і на виноград, що відправляється на переробку. Відповідно до частини 4 статті 189 Господарського кодексу [7] та статті 11 Закону «Про ціни і ціноутворення» [11] при здійсненні експортно-імпортних операцій з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, які формуються відповідно до котирувань і кон’юнктури світового ринку та індикативних цін.

Згідно з Положенням про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності під індикативними цінами розуміються ціни на відповідні товари, що склалися або формуються на ринку експорту чи імпорту на момент здійснення таких операцій з урахуванням умов поставки та умов розрахунків відповідно до чинного законодавства. Індикативні ціни розробляються та затверджуються Мінекономіки, а також уповноваженими ним організаціями. При розробці цін міністерство враховує чинні в Україні та визнані у світовій практиці стандарти якості товарів, передбачені законодавством умови постачання та розрахунків, стан зовнішнього та внутрішнього ринків, інформацію про ціни та прогнози щодо можливості їх коливання, практику укладання контрактів на даний товар на відповідному ринку, а також іншу інформацію ринково-цінового характеру. У разі істотних змін кон'юнктури ринку Мінекономіки може змінити індикативну ціну.
Метою застосування індикативних цін на імпортні виноматеріали є недопущення їх ввезення в Україну за зниженими цінами.
Ціна імпортних виноматеріалів визначає ціну вітчизняних, а отже, впливає на рівень цін на виноград. Тобто ціна винограду, закупленого для переробки на виноматеріали, повинна забезпечувати конкурентоспроможність вітчизняних виноматеріалів порівняно з імпортними за ціною, при рівних якісних характеристиках.
У виробництві ціна виноматеріалів визначається витратним методом: до собівартості додається сума прибутку, що відповідає запланованому рівню рентабельності.
Однак використання цього методу на відкритому ринку є невиправданим, оскільки на ринку представлені як вітчизняні, так і імпортні виноматеріали. Отже, для конкурентоспроможної ціни на виноматеріали ціна технічного винограду для його виробництва теж має бути в певних межах. За конкурентоспроможною ціною виноматеріалів можна розрахувати ціну винограду, що забезпечує конкурентоспроможність.
Конкурентоспроможна ціна вітчизняних виноматеріалів - це імпортні виноматеріали, які імпортуються в найбільших обсягах. Так, середня ціна імпортних наливних вин (код HS 2204290000) у 2010 р. становила 6,15 дол. США за 1 дал. Враховуючи середній рівень курсу долара США 8,0 грн., ця ціна в гривнях за 1 дал становитиме:
6,15 • 8,0 = 49,2 грн.
Собівартість виробництва вітчизняних виноматеріалів у 2010 році (за вирахуванням вартості сировини) склала 4 грн/дал. Враховуючи поточну рентабельність виробництва виноматеріалів у розмірі 15-20%, витрати на їх виробництво, витрати винограду на 1 дал в кількості 16,67 кг, вихід сусла 60 дал з 1 т (відповідно до технологічної інструкції виробництва столових виноматеріалів), визначили ціну 1 кг винограду:
(49,2 : 1,2 - 4) : 16,67 = 2,22 грн/кг.
Фактична загальна собівартість реалізованого винограду в 2010 році становила 1,98 грн/кг.
Тоді рентабельність продажу винограду на переробку становитиме 12,1%
(2,22 - 1,98) : 1,98 • 100 = 12,1%, тобто виробництво винограду є рентабельним.
Такий підхід до розрахунку ціни на виноград для переробки підтверджується рівнем цін, що склався у 2010 році – 2,49 грн/кг. Відхилення фактичної середньої ціни на виноград від розрахункової склало 10%, тобто ціни збіглися з достовірністю 90%.
Ціна винограду є критерієм конкурентоспроможності виноматеріалів. Збільшення рентабельності виробник може досягти лише за рахунок зниження собівартості одиниці продукції, що досягається підвищенням урожайності виноградних насаджень за рахунок наступних заходів:

удосконалення розміщення насаджень винограду, підбір сортів і схем посадки;

зменшення розрідженості;

оптимізація вікового складу насаджень винограду;

захист рослин від хвороб і шкідників, внесення добрив, проведення робіт по догляду за рослинами відповідно до технологічних карт. Ефективне застосування засобів захисту рослин, як показав досвід їх застосування в господарствах, дозволяє досягати врожайності понад 60 ц/га для технічних сортів і 80 ц/га для столових. Дослідження Інституту Магарача встановили, що через відсутність обробки насаджень від найпоширенішої хвороби винограду – оїдіуму, втрати врожаю становлять від 50%;

збільшення зрошуваних площ. Зрошення виноградників Півдня України є основним ресурсом підвищення їх урожайності. Тому його можна розглядати як стратегічно важливий напрям удосконалення технології вирощування винограду.

Використання зрошення в поєднанні з системою моніторингу дозволяє збільшити врожайність виноградників на 25-30%. У цьому випадку виноград отримують із заданими умовами, з якого можна готувати високоякісні вина.
Таким чином:

підвищення конкурентоспроможності та зміцнення позицій українських вин шляхом формування їх іміджу, збереження кращих традицій виноробства, а також поновлення частки внутрішнього та зовнішнього ринків є стратегічними напрямками розвитку вітчизняного виноробства;

необхідно зберегти державну підтримку виноградарства, оскільки:

Виноробство в Україні є однією з бюджетоутворюючих галузей. На лібералізованому ринку вина конкуренція загострюється і вимагає реструктуризації галузі таким чином, щоб її продукція відповідала високим вимогам світового ринку. Стан виноградарства не сприяє структурному та якісному розвитку вітчизняного виноробства;

створення виноградних насаджень (посадка та догляд за молодими виноградниками до вступу в плодоношення) потребує значних капіталовкладень (90-110 тис. грн./га), окупність яких починається з 5-го року;

коштів підприємства з урахуванням кредитів вистачає лише на 50% капітальних вкладень у відтворення виноградників; без державної підтримки виноградарство занепаде з усіма витікаючими негативними соціально-економічними наслідками;

умови збереження підтримки виноградарства такі:

наявність затвердженої Програми розвитку виноробства та виноградарства в Україні до 2025 року [3];

відповідність джерел його фінансування та напрямів використання вимогам Угоди про сільське господарство (відсутність цінової підтримки);

відсутність зобов'язань України перед СОТ щодо скорочення внутрішньої підтримки, яка надається через «жовті» програми, якщо зобов'язання не перевищують річний рівень підтримки, виражений показником CIP (сукупний вимір підтримки);

відсутність обмежень щодо «зелених» програм внутрішньої підтримки сільського господарства;

продовження до 2015 року Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» [2];

наявність підтримки сільськогосподарських виробників інших країн, у тому числі країн-членів СОТ та ЄС;

необхідне правове забезпечення захисту інвестицій у виноградарство;

необхідно визначити поняття та правовий статус багаторічних насаджень.

Усі види штучних багаторічних насаджень, незалежно від їх віку, у тому числі плодово-ягідні насадження - дерева, кущі, виноградники, слід розглядати як один із видів матеріальних основних засобів.
Виноградники мають бути прирівняні за статусом до нерухомості;

власником виноградника має визнаватися особа, яка посадила виноградник, та його правонаступник;

слід визнати, що багаторічні насадження та земельні ділянки є різними природними об'єктами;

договори оренди мають бути укладені на термін не менше 25 років, що забезпечить перенесення вартості посадок винограду на готову продукцію – виноград;

компенсація власнику вартості виноградників повинна визначатися принаймні їхньою залишковою вартістю;

З метою посилення правил на ринку виноматеріалів необхідно інформувати споживача про походження виноматеріалів, які використовуються у виробництві вина. Для цього необхідно доповнити частину другу статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481 абзацом такого змісту: «зазначення походження виноматеріалів (імпортного або вітчизняного виробництва)»;

Для підтримки вітчизняних виробників винограду та виноматеріалів необхідно запровадити квотування імпорту виноматеріалів, наливних вин та коньячних спиртів. Для цього необхідно доповнити статтю 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 р. № 481 абзацом такого змісту: «У разі нестачі сировини для виробництва виноробної продукції встановлюється квотування імпорту виноматеріалів, наливних вин, спирту коньячного. продуктів і обсяги квот щорічно визначаються Міністерством аграрної політики та продовольства та затверджуються Кабінетом Міністрів України»;

для досягнення балансу попиту та пропозиції на ринку вітчизняних виноматеріалів з метою відродження справді українського виноробства необхідно заборонити виробництво виноробної продукції з імпортних виноматеріалів;

на лібералізованому ринку критерієм рівня ринкових цін на виноматеріали вітчизняного виробника є ціни на імпортні виноматеріали аналогічної якості;

Граничні оптові ціни на вітчизняні виноматеріали доцільно встановити на рівні світових цін.

Ця пропозиція може бути реалізована такими способами:

прийняття постанови Кабінету Міністрів України щодо встановлення граничних оптово-відпускних цін на вітчизняні виноматеріали на зразок постанови КМУ «Про внесення змін до додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 р. № 957 щодо мінімальних роздрібних цін на вино» [10];

або доповнення до статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» від 19.12.95 № 481, ст.11-2.

«Граничні оптово-відпускні ціни на вітчизняні виноматеріали», де щороку мають визначатися граничні оптово-відпускні ціни на вітчизняні виноматеріали [9];

або запровадження індикативних цін як на виноматеріали, так і на виноград для переробки. Відповідно до ч.4 ст.189 Господарського кодексу та ст. 11 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» [7.11] при здійсненні експортно-імпортних операцій з іноземними контрагентами застосовуються контрактні зовнішньоторговельні ціни, які формуються відповідно до котирувань і кон’юнктури світового ринку та індикативних цін;

Доведено, що ціна імпортних виноматеріалів впливає на рівень цін на виноград.

Конкурентоспроможну ціну винограду (Р) необхідно розрахувати за такою формулою:
C = (C1 : K-V) : P,
де Т1 – ціна імпортних виноматеріалів, грн/дал; К - коефіцієнт, який визначається як сума часток собівартості (1) і прибутку (П) у ціні; Б - витрати на виробництво виноматеріалів (за мінусом вартості сировини), грн/дал; Р – витрата винограду на виробництво 1 дал виноматеріалу, кг.
Ця розрахункова ціна винограду на переробку з імовірністю 90% збігається з фактичною ринковою ціною;

ціна винограду є вартісним критерієм. Підвищення рентабельності можливе лише за рахунок зниження собівартості одиниці продукції, що досягається за рахунок збільшення врожайності насаджень винограду на наступних напрямках:

удосконалення розміщення насаджень винограду, підбір сортів і схем посадки;

зменшення розрідженості;

оптимізація вікового складу насаджень винограду;

проведення робіт із захисту рослин, удобрення, догляду за рослинами відповідно до технологічних карт;

збільшення зрошуваних площ.